Синдром Попелюшки на роботі – як він проявляється?

Синдром Попелюшки – що це таке?

На жаль, при цьому така жінка нехтує власними амбіціями, відмовляється від своїх цілей, планів, інтересів. Вона уникає будь-яких видів відповідальності, як емоційної, так і фінансової та фізичної. Вона шукає того, хто подбає про ці аспекти за неї і врятує її від тягаря повсякденних обов’язків. Однак Попелюшка не лінива і вимоглива, а просто не вірить в себе і свої можливості.

В основі синдрому лежить ідея жіночності, зображена в казці про Попелюшку, звідси і його назва. Вперше його описала психотерапевт Колетт Даулінг, яка опублікувала книгу про страх жінок перед незалежністю.

Синдром Попелюшки на роботі

Синдром Попелюшки на роботі – це прийняття пасивної позиції під час виконання командних завдань, відсутність ініціативи та уникнення відповідальності. Такі люди не ставлять перед собою цілей, виконують вказівки інших, але нічого не додають від себе, бо не хочуть виділятися і привертати до себе увагу, отримуючи таким чином відчуття захищеності. На жаль, при цьому вони втрачають можливість просування по службі і отримання більш високої зарплати.

Люди з синдромом Попелюшки характеризуються відсутністю впевненості в собі, тому вони ніколи не підуть до начальника за підвищенням зарплати, але можуть звільнитися в будь-який момент. Зазвичай вони роками застрягають на роботі та посадах, які їх не задовольняють, і, тим більше, не прагнуть покращити своє становище. Жінки з синдромом Попелюшки дуже часто думають, що вони можуть стати цінними лише поруч з чоловіками і що тільки партнер може забезпечити їм гідне життя.

Для людей з комплексом Попелюшки характерні:

• низька самооцінка,
• невпевненість у собі,
• безпорадність,
• постійна залежність від інших,
• страх відповідальності,
• страх критики,
• страх виходу із зони комфорту,
• ідеалізація партнера.

Причини комплексу Попелюшки

Комплекс Попелюшки може завдати чимало клопоту як в особистому, так і в професійному житті. На думку психологів, корінь проблеми можна простежити ще з дитинства, коли дітям – особливо дівчаткам – дуже часто доводилося виконувати певні батьківські вимоги та соціальні ролі. Діти, яких у дитинстві любили не за те, які вони є, а за те, що вони слухняні, у дорослому віці можуть зіткнутися з різного роду психологічними проблемами.

Якщо жінку в дитинстві критикували, ставилися до неї як до безпорадної, тендітної, залежної дитини, відмовляли у праві висловлювати власну думку, свої почуття, вона, швидше за все, буде залежною і в дорослому житті. Замість того, щоб повірити в себе і жити на власних умовах, вона буде зосереджена на пошуках прекрасного принца, який би про неї піклувався. Замість того, щоб розвиватися професійно, боротися за просування по службі, вона застрягне в безпечному, але незадовільному становищі.

Чи можливо відчувати себе некомпетентною, щоб взяти на себе відповідальність за власне життя? Виявляється, що так. Проте, незалежно від виховання, яке ми отримали від батьків, будучи дорослими, ми несемо відповідальність за себе і можемо змінити своє життя на краще. Перший крок – це самоусвідомлення, тобто усвідомлення того, що є проблема.

Синдром Попелюшки – як з ним боротися?

Поміркуйте, звідки і чому такі думки виникають у вашій голові, а потім дійте. Шлях буде нелегким, але він принесе відчутну користь як у професійному, так і в особистому плані.

По-перше, потрібно знати, що ваша цінність ні від кого не залежить. Насправді, тільки від вас залежить те, що ви робите, що вам подобається і з ким ви пов’язуєте свою долю. Як побудова кар’єри, так і здорові стосунки з партнером вимагають відданості.

Ви можете почати з виділення для себе спеціального простору, де ви будете активною людиною. Сприймайте це як виклик і спосіб саморозвитку, почніть проявляти ініціативу в обраній сфері життя. Візьміть участь у цікавому тренінгу або курсі, почніть висловлюватися на робочих нарадах, не бійтеся висувати свої ідеї, розвивайте свої інтереси.

Маленькі успіхи допоможуть вам набути впевненості в собі. Багато знань про підвищення самооцінки можна знайти в книгах по самодопомозі, науково-популярних книгах, а також непогано було б сходити на психотерапію, де за допомогою фахівця ви зможете зазирнути всередину себе і знайти багато відповідей.