Мовні стилі, стилі мовлення: види та характеристики

Що таке мовний стиль?

Зв’язність тексту забезпечується завдяки правильному узгодженню окремих елементів, зокрема:

• синтаксису (побудови речень — простих або навіть складнопідрядних і складносурядних);
• лексики (добору слів, наприклад термінологічних, модних або розмовних);
• словотвірних засобів (наприклад, зменшувальних і збільшувальних форм, складних слів та словосполучень);
• морфологічних (наприклад, архаїзмів і неологізмів) та фонетичних засобів (наприклад, звуконаслідування, алітерацій і рим).

Стиль мовлення, тобто певна його конструкція, надає висловлюванню конкретної стилістичної форми. Це дає змогу виконувати певні, часто дуже чітко визначені функції.

Вибір мовного стилю та пов’язана з ним необхідність правильної організації тексту залежать від таких чинників:

• ситуації, у якій перебуває автор;
• теми висловлювання;
• цільової аудиторії (адресата);
• комунікативної мети;
• особистих уподобань автора (відчуття естетики, мовної чутливості);
• моди (мови, характерної для певного періоду чи епохи).

Які бувають мовні стилі?

Ви вже знаєте, що мовні стилі характеризуються конкретною формою, яка допомагає виконувати певні функції та досягати цільової аудиторії. Тепер ознайомтеся з найважливішими з них.

Розмовний стиль

Переважна більшість усних висловлювань має розмовний стиль (винятком можуть бути, наприклад, промови в суді). Крім того, його використовують у багатьох письмових жанрах: листах, щоденниках, електронних повідомленнях, а часто й у блогах. Ми природно опановуємо цей стиль, адже стикаємося з ним від перших днів життя.

Лексику, яку використовують у цьому стилі, можна поділити на:

• емоційно нейтральну (стосується всього, що нас оточує);
• експресивну (наприклад, жартівливі або просторічні назви, а також лайливі слова).

У розмовному стилі дозволено використовувати:

• фразеологізми (наприклад: руки опускаються, це вже сидить у печінках);
• повтори (наприклад: навколо лише ця зелень і зелень, весна — пора шаленої зелені);
• речення, що не відповідають правилам, є складними або навіть становлять так звані анаколути — спотворені, неправильні конструкції (наприклад: спочатку помер песик, а потім його господиня);
• еліпси — пропуски очевидних елементів у реченні (наприклад: я слухаю рок-музику, а мій чоловік — класичну).

Офіційно-діловий стиль

Це стиль мовлення, характерний для різноманітних установ або осіб, які їх представляють. Це другий за поширеністю стиль після розмовного.

В офіційно-діловому стилі можна виокремити два різновиди:

• канцелярський — офіційні документи (службові листи, договори, протоколи, нагадування, претензії, заяви, автобіографії, резюме тощо);
• юридичний — нормативно-правові акти (конституція, закони, постанови, інструкції, укази тощо).

Для цих форм мовлення передусім характерні:

• стандартність:
  • шаблонна побудова (часто — формуляри та заяви),
  • стереотипний добір слів,
  • використання усталених формул (наприклад, «шановний пане», «з повагою»),
  • допустимі запозичення та канцелярські конструкції;
• точність:
  • однозначні терміни,
  • лаконічні повідомлення,
  • відсутність або значне обмеження кількості епітетів,
  • уникнення експресивності та образності,
  • поділ на абзаци, параграфи й пункти;
• директивність:
  • накази,
  • заборони,
  • дозволи;
• безособовий характер мовлення:
  • використання безособових дієслівних форм (наприклад, «повідомляється», «виконано», «просимо»),
  • вираження дій дієсловами у 3-й особі однини (наприклад, «Суд підтримує рішення про…»),
  • адресата часто позначають за допомогою займенника «хто» (наприклад, «Хто підлягає покаранню у вигляді позбавлення волі…»).

У заголовку та підписі документів розміщують печатки, які надають їм офіційної сили.

Інформаційно-публіцистичний стиль

Їхнє завдання — повідомити про певні події. Інформаційний стиль вирізняється використанням лише перевірених відомостей, які потрібно подати стисло й водночас детально. Автор має висловлюватися:

• безособово;
• неупереджено;
• шаблонно;
• малоекспресивно.

Публіцистичний стиль дає змогу використовувати розлогіші форми, такі як: фейлетон, стаття, есе, репортаж. Тут, крім інформації, важливі інтерпретація, оцінка та коментар. Автор може висловлювати власну думку й намагатися вплинути на аудиторію. Допускається:

• використання різноманітних мовних засобів;
• поєднання розмовного й наукового, а іноді навіть художнього стилю;
• експресивність;
• використання слів із емоційним забарвленням.

Науковий стиль

Через різноманітність предметів і методологій характерною ознакою цього стилю є його неоднорідність. Найпоширеніші наукові тексти — це статті (сформульована теза → міркування), дослідження (розгляд певної проблеми з урахуванням конкретної точки зору) та доповіді (спочатку написані, а потім виголошені).

У науковому стилі виокремлюють два різновиди:

• власне науковий — спілкування між фахівцями характеризується:
  • великою кількістю спеціальної лексики та наукових термінів,
  • перевагою складних речень,
  • об’єктивні припущення часто зумовлюють необхідність використання безособових речень;
  • відсутністю експресивних елементів,
  • формулюваннями, що вказують на дистанцію або невпевненість автора (наприклад, «Можна припустити…»);
• науково-популярний — спілкування фахівців із неспеціалістами характеризується:
  • поданням інформації мовою, зрозумілою читачам, не пов’язаним із наукою,
  • використанням висловів, характерних для публіцистичних або навіть художніх текстів,
  • застосуванням метафор, порівнянь та описів, які полегшують розуміння теми.

Художній стиль

Автори можуть не лише використовувати різноманітні стилістичні засоби, багату й образну лексику, а й створювати цілком нові слова або сполучення.

Допускаються:

• мовні помилки;
• мовні стилізації (наприклад, архаїзми, розмовна лексика, наукова термінологія);
• слова, що належать до інших мовних стилів.

Власний мовний стиль

Іноді стиль мовлення дає змогу розпізнати його автора. Зазвичай це пов’язано з використанням певних зворотів, стилістичних елементів або характерною побудовою речень. Такі прийоми властиві передусім літературним жанрам (наприклад, поезії), а також есе й фейлетонам.

Можливість ідентифікувати автора за зразками тексту є безперечною перевагою в художній творчості. Поза нею використання власного стилю зазвичай суттєво обмежене. Створення різноманітного контенту (особливо на конкретне замовлення клієнта) вимагає дотримання чітких вимог (наприклад, SEO), спрямованих на досягнення певних цілей. У такій ситуації пріоритетом є ефективність тексту, а не індивідуальний мовний стиль автора.

Стилістична гармонія: як уникнути стилістичних помилок?

Якщо ваше завдання — створити текст у конкретному мовному стилі, потрібно не лише знати його особливості, а й дотримуватися правил стилістичної гармонії. Завдяки їй текст є зв’язним, однорідним і витриманим у певному стилі, що підвищує ймовірність його правильного сприйняття.

Щоб уникнути помилок, які можуть призвести до комунікативної невдачі, пам’ятайте про три правила:

1. добирайте стиль уживаних слів відповідно до висловлювання (наприклад, в інформаційно-публіцистичному стилі слід уникати надмірного скупчення експресивної розмовної лексики — евфемізмів, колоквіалізмів, експресивізмів і лайливих слів);
2. у реченні дотримуйтеся певного стилю, НЕ ЗМІШУЙТЕ слова, властиві іншим стилям (наприклад, використання офіційно-ділового стилю в безпосередньому спілкуванні може бути незрозумілим);
3. використовуйте мовні стилізації лише тоді, коли вони виправдані (наприклад, архаїзми мають відтворювати стиль певної епохи, а в іншому разі введення застарілих слів у розмовну мову є цілком непотрібним).